На це питання маємо дати відповідь вже сьогодні, адже дифтерія належить до найбільш небезпечних для здоровя та життя людини інфекцій.
Епідемії дифтерії були відомі ще за часів Гіппократа. Ця інфекція зникала на довгі періоди, а потім знову виникали спалахи. У XVI-XVII сторіччях жорсткі епідемії дифтерії були в Іспанії, які проходили хвилями у 1583-1618 роках, 1630,1645,1666 роках. У 1735 -1740 розвилась епідемія в новій Англії. Через 100 років дифтерія знову повернулась в Європу і Америку. Під час другої світової війни наприклад, в Нідерландах показник захворюванності був 14 на 100 тис., а в 1939 році – 658.
Якщо говорити про нашу область, то згідно з архівними даними у Полтавській області у 1923 році було зареєстровано 1,5 тис. випадків дифтерії, смертність від якої була занадто високою. Повністю вимирали села, де з”являлась ця грізна інфекція.
У період до щеплень на початку XX сторіччя рівень захворюванності на дифтерію в Україні досягав 170,0 на 100 тис населення, а летальність 40-50%.
Ситуація різко змінилась з запровадженням вакцинації. У 60-80 роки минулого століття в Україні та на Полтавщині випадки дифтерії траплялись дуже рідко. У молодих сімях поступово створювалося неправильне уявлення про безпечність дифтерії та недоцільність щеплень та навіть їх шкідливість.
Епідемічна ситуація змінилась в 90-і роки, коли антивакцинальна пропоганда тих часів призвела до відмов від профілактичних щеплень, що сприяло зниженню рівня колективного імунітету.
Наслідком цього в області з 1991 по 1996 роки на дифтерію захворіло 312 осіб, із них померло 52 дитини та 21 дорослий.
В Україні у ці роки перехворіло понад 17тисяч людей, 696 із них померло.
Пройшло 25 років з момену останньої епідемії і знову маємо сумну статистику.
За повідомленням МОЗ з початку року на кінець листопада в Україні було зареєстровано 23 випадки дифтерії. В Закарпатській, Тернопільській областях та м.Києві захворіли переважно нещеплені особи.
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), що виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине при нагріванні (+60 С та вище), дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання – від 3 до 10 днів. Джерело інфекції – хвора людина або носій.
Головний механізм передачі дифтерії – крапельний. Збудник, який локалізується у рото- і носоглотці під час розмови, кашлю, чхання виділяється у довкілля й інфікує людей. Можливі шляхи передачі інфекції – пиловий, контактно-побутовий (рушники, подушки, іграшки, шкільно-письмові прилади), а також аліментарний (молокопродукти).
Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання. Дифтерія проявляється від легких форм до тяжких – із розвитком інфекційно-токсичного шоку, який закінчується летально. Летальність від дифтерії може сягати до 50 відсотків. Вона вражає ротоглотку, гортань вражає серцево-судинну систему, нирки, нервову систему, а також очі, шкіру та статеві органи.
Захворювання на дифтерію може мати наступні прояви: біль у горлі, підвищена температура, лихоманка, набряк слизової оболонки ротоглотки, наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу, набряк шиї, збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Можливі ускладнення: блокування дихальних шляхів, інфекційно-токсичний шок, пошкодження серцевого м’яза (міокардит), ураження нервової системи, нефрозонефрит, легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень – вакцинація дітей, згідно з календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих (кожні 10 років).
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії, що практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності.
Для попередження розповсюдження захворювання потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Хворих на дифтерію обов’язково госпіталізують і лікують у лікувально-профілактичному закладі. Режим хворого – обов’язково ліжковий.
Основою специфічного лікування є своєчасно введена протидифтерійна анатоксична сироватка та антибактеріальна терапія. Без негайного введення сироватки близько 50% хворих можуть померти, навіть із сироваткою залишається ризик смерті до 20%.
Для запобігання захворювання необхідно провести вакцинацію, звернувшись до сімейного лікаря. В районі є достатня кількість якісної вакцини закупленої за кошти державного бюджету.
Памятайте! Самолікування небезпечне! При перших ознаках захворювання звертайтеся за медичною допомогою.
Лікар-інфекціоніст КНП «Новосанжарська ЦРЛ» А.А.Костюк
